На даний момент, арбітраж є передовим інстурментом для вирішення спорів у світі. Популярність арбітражу в Україні постійно набирає обертів.
Принципи міжнародного арбитражу в Україні
Україна є стороною всіх міжнародних конвенцій та договорів у сфері комерційного та інвестиційного міжнародного арбітражу. Такими конвенціями є Європейська конвенція 1961 року про зовнішньоторговельний арбітраж, Нью-Йорська конвенція 1958 року про визнання та виконня іноземніх арбітражних рішень та Вашингтонська конвенція 1965 року про порядок вирішення спорів між іноземними інвесторами та державами. Україна вступила до Енергетичної Хартії. Вона є стороною багатьох доворів про взаємну правову допомогу в цивільніх і господарських справах та про сприяння і взаємного захисту інвестицій.
Багато з цих конвенції та договорів були підписані ще з часів Радянського Союзу. Вони продовжили свою дію після незалежності України у 1991 році завдяки Закону України “Про правонаступництво України”.[1] Окремий Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” значно вплинув на формування країни у сфері міжнародного арбітражу.[2] Та внутрішнє арбітражне судочинство сьогодні регулюється положеннями Закону України “Про третейські суди”.[3]
Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК) доповнює Закони України про міжнарожний та про внутрішній арбітраж.[4] Серед іншого він також регулює порядок визнання та виконання іноземних чи національних арбітражних рішень. Господарський процесуальний кодекс визначає категорії спорів, які не можуть бути передані на розгляд внутрішнього та міжнародного коммерційного арбітражу.[5] Він також окреслює ряд інших законодавчих актів, які позитивно установлюють певні категорії спорів, які можуть буду вирішені міжнародним арбітражем.[6]
Застосування та загальні положення Закону України про арбітраж
Законодавча база щодо арбітражу в Україні в першу чергу регулюється Законом України про арбітаж. Цей важливий Закон заснованний на положеннях Model Law 1985 року. Не дивлячись на те, що Закон дотримується його структури, існує багато відмінностей.[7] Сфера застосування Закону України про арбітраж відрізняється від сфери застосування Model Law. Наприклад, він передбачає, що спори за участю українських підриємств з іноземними інвестиціями (більше 10%) або за участю участників таких суб’єктів можуть бути передані на розгляд міжнародного коммерційного арбітражу.[8]
На відміну від Model Law, Закон передбачає, що будь-яке протиріччя між положенням національного законодавства про арбітраж та відповідним положенням міжнародного договору вирішується на користь останнього.[9]
Взагалі, чинна редакція Закону передбачає розподіл повноважень щодо функції арбітражної допомоги та нагляду між Президентом Торгово-промислової Палати Україні та українськими апеляційними судами.[10] Інші положення Закону відповідають формулюванням Model Law та були дещо змінені для того, щоб відповідати редакційній мові та аспектам українського законодавства.
Однак деякі положення Закону застосовуються, навіть якщо арбітражне проваджння не передбачає Україну, як місце арбітражу. Ці положення пов’язанні з виконанням арбітражних угод, регулюванням тимчасових заходів, призначених судом на підтримку арбітражного рогляду і пов’язані з визнанням та виконанням рішень.[11]
Визнання та виконання арбітражних рішень в Україні
Варто приділити окрему увагу визнанню та виконанню арбітражних рішень на території України. Саме оспарювання арбітражних рішень є крітерієм вибору місця арбітражу. Адже саме зменшення можливості скасування арбітражних рішень робить країну привабливим місцям для арбітражу. Тому законодавча база України не припиняє еволюціонувати.
Іноземні рішеня можуть бути виконані в Україні після визнання їх українським судом відповідно до Нью-Йоркської конвенції або будь-якого іншого застосовного міжнародного документа.[12]
За відсутності договору, що передбачає визнання та виконання, іноземні рішення будуть визнані та виконані на основі принципу взаємності. Тільки якщо сторона, яка опирається виконанню, не доведе інше.[13] Рішення можуть бути пред’явленні до виконання протягом трьох років з дня набрання ними законної сили. Інколи цей строк можу буду продовженний судами на підставі поважних причин.[14]
Коли рішення, винесене національним арбітражним судом, не виконується добровільно, кредитор може подати до апеляційного суду за місцем розташування арбітражу заявку про видачу виконавчого листа. Якщо суд апеляційної інстанції задовільнить заяву та видасть напис, то, звернувшись із заявою до державного виконавчого органу, може бути застосований механізм примусового виконання.[15]
Підстави для відмови у визнані та примусовому виконанні
Закон України про арбітраж та ЦПК визначають підстави, за яких український суд може відмовити у визнанні та виконанні іноземного рішення і навіть скасувати рішення.[16]
Проте Законом України про арбітраж та ЦПК передбачено додаткову підставу. Україньскі суди можуть відмовити, якщо рішення ще не набрало обов’язкової сили для сторін, або ящко воно було скасовно судами, якими приймалося рішення.[17] Коли клопотання про скасування, або про призупинення рішення було подано до компетентного суду, він може на свій розсуд відкласти це рішення. Він також може наказати іншій стороні надати відповідне забезпечення.
Щодо заяви про примусове виконання, будь-яка сторона арбітражного провадження має право подати до виконавчого суду заяву про скасування рішення разом із клопотанням про розгляд обох заяв в одному провадженні.
[1] Закон України №1543-XII від 12.09.1991, стаття 6.
[2] Закон України №4002-XII від 24.02.1994, стаття 1(1).
[3] Закон України №1701-IV від 11.05.2004.
[4] Закон України №1618-IV від 18.03.2004.
[5] Закон України №1798-XII від 06.11.1991, стаття 22(1) та (2).
[6] Закони України №959-XII “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991, стаття 38; №1560-XII “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991, стаття 19; №2402-VI “Про державно-приватне партенерство” від 01.07.2010, стаття 19(2) та інші.
[7] Model Law (1985), статті 1(3б) та (3с) не були відображенні в Законі України про арбітраж.
[8] Господарський кодекс України, Закон №436-IV від 16.01.2003, стаття 116(1) та Закон України про комерційний арбітраж, стаття 1(2).
[9] Закон України про комерційний арбітраж, стаття 1(5).
[10] Закон України про комерційний арбітраж, стаття 6.
[11] Закон України про комерційний арбітраж, статті 8, 9 та 35-36.
[12] ЦПК України, стаття 474(1).
[13] ЦПК України, стаття 474(2).
[14] ЦПК України, статті 475(3) та (4).
[15] Закон України №1404-VIII від 02.06.2016.
[16] Закон України про комерційний арбітраж, стаття 36 та ЦПК України, стаття 478.
[17] Закон України про комерційний арбітраж, стаття 36(1) та ЦПК України, стаття 478(1г).
